Історія[ред. • ред. код]
Гуцульщина до 1770 р. входила до складу Туреччини, Молдавії, Польщі, Угорщини; згодом до Австрії й Угорщини; 1920—1939 рр. доРумунії, Польщі й Чехословаччини. Незважаючи на штучне адміністративне управління гуцули віками творили старозвичаєві порядки, гірські умови, побут, волоське пастуше право, полонинське тваринництво, спільну матеріальну й духовну культуру, говірки. Взаємообмінові поміж гуцулами сприяло розташування у глибині гір, далеко від шляхів сполучення. Тепер уся Гуцульщина, за винятком 8 сіл на румунськійБуковині та кількох сіл на Мармарошині, лежить в Україні.
Перші історичні відомості про Гуцульщину з'явилися в польських джерелах 14-го — початку 15 ст.; 1424 р. — перша згадка про Жаб'є; історичні дані про населення скупі, очевидно, на Гуцульщині довго не було панщини, тільки оплата грішми й натурою для відкупу від сусідніх володарів.
У середині 17 — 18 ст. у всій Гуцульщині діяли ватаги опришків (найвідоміший Олекса Довбуш); супроти панщини були скеровані повстання1840-х, які очолив на буковинській Гуцульщині Лук'ян Кобилиця. Найважливішими виявами національно-громадського життя Гуцульщини були організація Української радикальної партії на початку 20 століття й Січі Кирила Трильовського, бої Українських Січових Стрільців 1914—1915 рр, активна участь у визвольних змаганнях 1918—1920 рр.
Немає коментарів:
Дописати коментар